Друга світова війна суттєво вплинула на архітектуру Варшави. Було пошкоджено й зруйновано чимало будівель, а також місцеву інфраструктуру. Після закінчення війни почалась відбудова польської столиці, пише сайт warsaw-name.eu. У цьому матеріалі ми розповімо про те як відновлювали опалення у Варшаві після бойових дій.
Відбудова
Реконструкція Варшави розпочалась передусім з центру міста. Поки відновлювали цю частину, то околиці ще функціонували без електрики, асфальтованих вулиць та елементарних зручностей. Будні містян супроводжувались звуком роботи будівельних кранів, всюди стояли риштування, було чути стукіт молотів і брязкіт покладеної цегли. Було зрозуміло, що Варшава почала оживати. Про плановий розвиток теплопостачання тоді не було й думки. Пріоритетом було забезпечення елементарних умов проживання.
Варшавці намагались хоч якось забезпечити своє помешкання теплом, тому квартири здебільшого опалювали грубками. Також почалось будівництво нових житлових масивів, де вже врахували впровадження теплоінфраструктури. Зразком для них був довоєнний варшавський житловий кооператив з котельнею центрального опалення.
Опалення
Для опалення у Варшаві найчастіше використовували вугілля, зокрема дрібне. Після Другої світової війни постачання такої сировини було складним. У цей період неабияку роль відігравали час та гроші. Тому місцеві котельні того часу швидко будували за собівартістю, що дуже негативно позначалося на умовах експлуатації. Дуже часто на таких підприємствах не були встановлені необхідні прилади. До прикладу, установки для видалення пилу не використовувалися. Внаслідок цього сотні димових труб випускали неочищені димові гази протягом опалювального сезону. Цим дихали варшавці.
У 1948 році почалось будівництво нових котелень у Варшаві. Влада планувала запровадити єдину енерготеплосистему. Це було пов’язано з планом будівництва житлових масивів, які відразу ж були обладнані сучасною системою опалення. Перший етап будівництва передбачав спорудження 10 теплоцентралей і 6 теплоелектростанцій на річці Вісла. Автором цієї ідеї був Вітольд Шуман. Його план не передбачав об’єднання місцевих теплоцентралей в одну мережу.
У 50-х роках було розроблено план будівництва, який вже передбачав об’єднання тепломереж в одну. У 1952 році було проведено перші виробничі розрахунки та визначено завдання щодо забезпечення потреб мешканців у теплі. Загалом програма теплопостачання Варшави через тепломережі мала базуватися на великих теплоджерелах, а таких у післявоєнній Варшаві не було. Місцева влада була змушена щось придумати.
У 1953 році було збудовано першу ділянку тепломережі, яка з’єднала Повісле з Палацом культури і науки. Загалом завдяки цій станції 22 житлових будинки у центрі Варшави були забезпечені теплом. Будівництво цієї тепломережі було складним, адже не вистачало обладнання, тому більшість роботи виконували вручну.
Наступного року теплоелектростанція була запущена у варшавському районі Жерань. Вона забезпечувала опаленням лише лівобережну Варшаву. У результаті цього виникла проблема, як доставити тепло через Віслу. Місцева влада прийняла рішення, що потрібно збудувати тунель. По обидва боки Вісли одночасно почалося буріння тунелів. Довжина тунелю від шахти до шахти перевищила 900 метрів. Нагороду за ці будівельні роботи отримав Ян Новіцький, який очолював монтажну частину.
Завдяки будівництву цього тунелю вдалось забезпечити варшавців теплом по два боки Вісли. Згодом було побудовано магістраль Воля, яка постачала електроенергію в західні райони Варшави.