У 19 столітті у Варшаві була жахлива санітарна ситуація. Це було спричинено відсутністю будь-якої каналізації. Уздовж багатьох вулиць ринви були настільки широкі, що іноді через них ставили дерев’яні містки, щоб перехожі могли безпечно дістатися до воріт кам’яниці. Завдяки Сократу Старинкевичу та британському інженеру вдалось усунути цю проблему. У цьому матеріалі на сайті warsaw-name.eu ми більш детально розповімо історію варшавської каналізації.
Передумови
Наприкінці 19 століття Варшава почала активно розвиватись та розширюватись. Місто почало перетворюватись на мегаполіс, який потребував усіх зручностей. Через їхню відсутність вулицями Варшави могло плавати сміття по відкритих каналах. Повітря було настільки забруднене, що мешканці постійно зачиняли двері та вікна, аби чумні випари не потрапляли у їхні домівки.
У цей період варшав’яни користувались простими дворовими туалетами – рідко продезінфікованими, гнилими, обладнаними імітацією унітаза або дошкою. У туалетах часто були відсутні замок і навіть двері. Для збору екскрементів використовували бочки, або сміттєві ями чи нечистотні ями. Їх вміст висушували цистернами нерегулярно, але надійно. Потім усі відходи вивозили за межі міста. Тобто це була не ефективна інфраструктура, а більш імпровізована зачистка міста. У 19 столітті лише 4% населення Варшави мали можливість користуватись приватними туалетами, де були кращі умови.
Також були й проблеми з водою. Здебільшого у варшавських квартирах вмивались у мисці або великій діжці. Мало у кого були ванни, тому що вони були досить дорогими, тож більшість населення користувалась громадськими лазнями. Наприклад, одна з них була розташована на річці Вісла, поблизу Нового З’їзду.
Зміни
У 19 столітті до влади у Варшаві прийшов Сократ Старинкевич. Чоловік одразу зрозумів, що місто потребує негайних змін, адже не можна було жити так далі. Приступивши до своїх обовʼязків, Старинкевич опублікував проєкт каналізаційних споруд міста. Але чимало жителів Варшави категорично відреагували на цей план. Найгучніше заперечували власники багатоквартирних будинків, які погоджувались лише на громадську каналізацію, тому що не хотіли підключати до неї свої будівлі та платити за послуги.
Старинкевич, попри всі категоричні заяви, терпляче пояснював, сперечався зі своїми опонентами. Також він відповідав на усі звинувачення та наклепи у пресі. Як міський голова, він міг одразу почати будувати каналізаційні споруди і не чекати на реакцію суспільства. Але Старинкевичу було важливо донести жителям міста важливість та користь каналізації.
У Варшаві точились справжні дискусії, тож міський голова вирішив переконувати своє керівництво, аби воно дало дозвіл на будівництво. Перемовини тривали два роки. У Варшаві почали виходити на протести, а Європою почала поширюватись чума. Влада була занепокоєна, тож у 1886 році дала дозвіл на будівництво очисних споруд.
Попри важкий початок, Старинкевич все-таки зміг відстояти свою ідею. Натомість проєкт швидко здобув визнання. Новостворений водогін також започаткував низку міських і соціальних змін. Слідом за ними у Варшаві з’явилися урни для сміття, зручні громадські та домашні туалети. Разом із туалетами на задньому дворі зник певний механізм взаємоконтролю – якщо вірити антропологу Мері Дуглас, туалети були запорукою гармонійного життя між сусідами. Тобто стало менше суперечок у багатоквартирних будинках і зʼявилась певна приватність.
Сократ Старинкевич увійшов в історію Варшави як наполеглива особистість. Мешканці міста поважають його, адже за часів його правління місто пережило справжній цивілізаційний стрибок.