Насправді поляки наприкінці 19 століття створили унікальний зразок водоочисних споруд, які продовжують функціонувати у 21 столітті. У 19 столітті Варшава мала серйозні проблеми у сфері водопостачання та санітарії. Ріст населення, урбанізація та відсутність сучасних систем очищення води створювали критичну ситуацію, пише сайт warsaw-name.eu. Тож виникає логічне питання: як з тими технічними можливостями збудували водонапірну вежу, фільтрувальну камеру та багато іншого? Відповіді на ці запитання шукайте у тексті. Також дізнавайтеся про комплекс фільтраційних станцій у Варшаві.
Де розташовані водоочисні споруди?
На перший погляд, при прогулянці вулицями Варшави вам навряд чи вдасться дати відповідь на це питання. Адже у центрі міста ви можете відпочивати на великій зеленій зоні площею 30 гектарів і не знати, що під вами вирує справжнє життя. Саме там, на глибині, розташовані величезні склепінчасті зали. Фільтри Ліндлея — це місце, де розташована одна з трьох міських водоочисних станцій. І вона по-справжньому унікальна, адже подібні конструкції у той час були створені лише у Парижі та Лондоні. Дивує і те, що минуло понад 130 років з початку будівництва, але і досі тут все як раніше.
Над планом очисних споруд почали працювати ще у середині 19 століття. А головним приводом для цього стало збільшення кількості населення. Тоді чисельність Варшави зросла втричі до рекордної цифри у 700 тисяч мешканців. Людям потрібна була питна вода, але наявні споруди не могли забезпечувати такий обʼєм. У той час люди отримували воду зі станції Макроні, яка була створена у 1855 році. Але вона вже не виконувала якісно свої функції. Це призвело до того, що тисячі людей жили без доступу до якісної питної води та каналізації. Збільшилась кількість смертності, зокрема через тиф. Тож у середині 1870-х років рішення про побудову нових водоочисних споруд було прийнято. Впровадження систем водопостачання стало частиною масштабної програми модернізації Варшави, що включала освітлення вулиць, будівництво мостів та нових громадських будівель.
Хто побудував водоочисні споруди?
До середини 19 століття мешканці Варшави отримували воду переважно з річки Вісли, колодязів та струмків. Однак ці джерела води часто були забруднені побутовими та промисловими стоками, що призводило до поширення хвороб. Відсутність централізованої системи водопостачання та каналізації ускладнювала ситуацію. Перші спроби впорядкувати водопостачання полягали у створенні колодязів і примітивних систем водовідведення, але їхньої потужності було недостатньо для задоволення потреб населення міста.
Ключовим моментом у розвитку водоочисних споруд у Варшаві стало запрошення британського інженера Вільяма Ліндлея. Вже тоді він мав славу фахівця, який знає як створювати такі проєкти. Він працював над створенням подібних систем у Гамбурзі, Празі та Будапешті. У 1876 році він створив розрахунки і протягом двох років працював над проєктом будівництва. Після початку робіт очолив проєкт його син Вільям Хірлейн. Усі роботи тривали аж до початку Першої світової війни у 1914 році.
Будівництво вражало своєю масштабністю. Для ретельної роботи були необхідні топографічні знімки Варшави. Вулиці перекопували, зводили нові будівлі та встановлювали механізми. Над реалізацією проєкту працювали понад 2500 осіб. Серед них були і відомі імена інженерів та архітекторів: Альфонс Гротовський, Юзеф Бандтке, Юзеф Словіковський та Юліан Херде.
Процес будівництва був поділений на різні етапи. Люди стежили за кожним етапом та оцінювали результати. І насправді результати були помітні ледь не одразу після закінчення ще першого етапу. Санітарний стан міста поліпшився.
Були і противники реалізації проєкту, які говорили про те, що це дорого, не потрібно і не якісно. Та Вільям дуже ретельно стежив за тими матеріалами, які були використані при будівництві. Зважували навіть кожну цеглу. При будь-яких затримках чи неякісних поставках контракт розривали. І це дало результати – водоочисні споруди працюють понад 130 років. Каналізаційні тунелі також працюють справно. А це важливо, адже у центральних частинах міста каналізаційна мережа базується на тунелях, які будував Ліндлей наприкінці 19 століття.
Відкриття водоочисних споруд
Через 8 років після початку будівництва був завершений перший етап і відбулося відкриття водоочисних споруд. Для постачання воду брали вище за течією з Вісли. Для цього були створені дві водокачки з шістьма помпами. Вони передавали воду до склепінчастих відстійників на височині у Кошиках. Там у резервуарах збиралася вода і подавалась на розподільну станцію у нижніх частинах міста і у передмісті Праги. А от в іншій частині міста, яка географічно розташована вище, була інша схема. Вода постачалася за допомогою Кошиківської насосної станції і за допомогою 39-метрової водонапірної вежі. Це район сучасних варшавських вулиць Кошикової, Рашинської, Фільтрової та Кшивицького, що примикають близько до центру міста. Станом на кінець 19 століття вони не мали забудови та мали достатні розміри, аби розмістити там великі обʼєкти.
Після початку Першої світової війни інженер закінчив роботи у Варшаві. Однак проєкт був реалізований не повністю. Тоді якісна питна вода була доступна лише для 70% будівель міста. Але результати вже були помітні. До прикладу, різко зменшився рівень смертності. Середній коефіцієнт смертності у Варшаві знизився за 30 років з 33 до 19. На кожну тисячу жителів було врятовано 14 життів.
Фільтри Ліндлея
Ці масивні споруди майже повністю заховані під землею. А от на поверхні землі можна лише побачити рівний газон. Серед споруд, які там розташовані, є: резервуари для чистої води, відстійники і фільтри. Їх потужності дозволяють забезпечувати місто ідеально чистою питною водою. Протягом ста років жодних збоїв у роботі не виникало. Лише наприкінці 20 століття додали шар активованого вугілля висотою у 10 сантиметрів. Вода проходить крізь такий фільтр зі швидкістю 10 сантиметрів на годину. Повільні фільтри мають площу понад 82 тисячі квадратних метрів. А складаються з шару піску висотою у 80 сантиметрів та шару гравію та каменів висотою у 40 сантиметрів. Фільтри Ліндлея не лише стали частиною історії міста, але й залишаються символом боротьби за якість життя та здоров’я мешканців Варшави.
А от водонапірну вежу полюбляють і за її унікальну архітектуру. Вона створена у стилі середньовічних замків. Вітрильні склепіння, унікальна цегла та гранітні колони. Вежа має площу 2400 квадратних метрів. У 21 столітті водонапірна вежа вже не виконує свої прямі функції, але привертає увагу туристів та мешканців міста. Протягом довгого періоду вежа була однією з найвищих будівель у Варшаві.
Імʼя Ліндлея назавжди увійшло в історію Варшави. Його іменем названа вулиця. У місті створили Музей водопостачання та каналізації. Саме там можна відшукати багато інформації, яка повʼязана з інженером та його родиною. На власні очі можна побачити фільтри Ліндлея, відвідати водонапірну вежу, один з фільтрів та побачити старі механізми. У 2012 році станція була оголошена історичною памʼяткою. І це ті екскурсії, на які складно купити квитки. Люди стоять у чергах по кілька годин, аби побачити як працюють водоочисні споруди. У 2011 році було відкрито памʼятник, присвячений англійському інженеру. Скульптура має форму лавки з труб, а Вільям стоїть поруч з нею та відкриває кран.
