Польський біохімік, який увійшов в історію науки як людина, що вперше сформулювала поняття “вітаміни”, пише warsaw-name.eu. Його відкриття стали революційними у медицині та харчуванні й заклали основу для сучасної нутриціології. Також дізнавайтеся як живуть варшавці в екостилі.
Біографія
Казімєж Функ народився 23 лютого 1884 року у Варшаві, яка на той час перебувала під владою Російської імперії. Його батько, єврейський лікар Якуб Функ, мав широкі інтелектуальні інтереси та змалку заохочував сина до наукових занять. Освіту Казімєж почав здобувати у Варшаві, проте через політичні обмеження для євреїв змушений був продовжити навчання за кордоном. Після недовгого перебування у Женевському університеті Функ вступив до Вищої технічної школи у Берні (Швейцарія), де вивчав біохімію, органічну хімію та фізіологію. Там він захопився дослідженнями, які поєднували хімію з медициною — новий на той час напрям, що відкривав великі можливості для вивчення життєвих процесів на молекулярному рівні. У 1904 році він здобув ступінь доктора природничих наук (PhD).
Після завершення навчання Казімєж Функ почав наукову кар’єру у престижних наукових установах Європи. Він працював в Інституті Пастера у Парижі, де познайомився з новітніми методами біохімічних досліджень. Згодом доля закинула його до Німеччини, де він працював під керівництвом видатного вченого Еміля Фішера — лауреата Нобелівської премії з хімії та одного з основоположників сучасної біохімії. У цих лабораторіях Функ формував своє наукове мислення, що ґрунтувалося на глибокому аналізі фізіологічних процесів, логіці хімічних реакцій та експериментальній перевірці гіпотез. Уже тоді він зацікавився незрозумілими тоді захворюваннями, які не мали інфекційного чи очевидного анатомічного походження — такими як цинга, бері-бері чи пелагра. Саме ці недуги згодом приведуть його до відкриття вітамінів.
Міждисциплінарність стала головною рисою його дослідницького стилю. Хімік за освітою, Функ мислив як біолог, експериментував як лікар і мріяв, як новатор. Його перші публікації у фахових журналах відразу привернули увагу наукової спільноти. Він легко переходив від роботи з білками до вивчення ферментів, гормонів і метаболізму — і шукав у всьому глибину, пояснення причин, а не лише опис наслідків.
Відкриття вітамінів
На початку 20 століття медична наука все ще не мала чіткого уявлення про те, як харчування впливає на здоров’я на молекулярному рівні. У цей час багато хвороб, зокрема цинга, рахіт, бері-бері та пелагра, вважалися інфекційними або спричиненими токсинами. Проте Казімєж Функ був серед перших, хто припустив іншу причину: брак невідомих, але життєво необхідних мікроскопічних речовин в їжі. Працюючи у Лондоні в Інституті Лістера, Функ зосередився на хворобі бері-бері. Відомо було, що у військових або в’язнів, які харчувалися переважно очищеним білим рисом, часто виникали симптоми — слабкість, паралічі, порушення серцевої діяльності. Функ виявив, що видалення оболонки зерна позбавляє його невідомої речовини, яка запобігає хворобі.
У 1912 році він виділив цю активну сполуку з рисових висівок та описав її як новий тип поживної речовини, якої в організмі потрібно зовсім небагато, але яка є абсолютно незамінною. Саме тоді він запропонував новий науковий термін — “вітамін”, поєднуючи латинське vita (“життя”) з хімічним терміном amine (амін), оскільки спочатку припускав, що всі такі речовини є амінами за структурою.
Функ опублікував свої відкриття у відомій праці “The Etiology of the Deficiency Diseases”, де вперше систематизував ідею про те, що дефіцит мікроелементів у харчуванні може бути прямою причиною серйозних хвороб. Він висунув сміливу гіпотезу, що існує кілька типів вітамінів, кожен з яких відповідає за окремий аспект здоров’я: один — для профілактики цинги (вітамін С), інший — рахіту (вітамін D), ще один — пелагри (вітамін B3) тощо. Ці ідеї викликали великий інтерес, але й супроводжувалися скепсисом. Довести зв’язок між мікроелементами та захворюваннями вдалося лише поступово — у наступні десятиліття, коли вчені відкрили й схарактеризували конкретні вітаміни, які Функ теоретично передбачив. Виявилося, що не всі вони є амінами, але назва “вітаміни” вже встигла закріпитися у науковій літературі та масовій свідомості.
Праця і визнання
Наукова кар’єра Казімєжа Функа була не лише блискучою, а й географічно надзвичайно розмаїтою. Після перших успіхів в Європі він активно продовжував роботу у лабораторіях Великої Британії, Франції, Швейцарії та згодом США. У кожній країні він приносив з собою нові ідеї, відкриття й дослідницький запал, ставав мостом між науковими школами різних частин світу. У Лондоні він працював в Інституті Лістера, де зробив своє ключове відкриття про вітаміни. У Парижі брав участь у біохімічних дослідженнях, пов’язаних з ендокринною системою. Після Першої світової війни він на деякий час повернувся до Польщі, де заснував Вітамінологічний інститут у Варшаві — перший подібний центр у Центрально-Східній Європі. Однак через складну політичну ситуацію та обмежене фінансування він змушений був залишити батьківщину.
Функ емігрував до США, де працював у провідних наукових установах Нью-Йорка. У Сполучених Штатах він продовжив дослідження у сфері гормонів, ферментів, обміну речовин і діабету, зосереджуючись, зокрема, на зв’язку між харчуванням і хронічними хворобами. Саме він серед перших почав говорити про роль гіповітамінозу у розвитку захворювань, які сьогодні вважаються “хворобами цивілізації”. Його дослідження проклали шлях до відкриття і точного опису окремих вітамінів — A, B1 (тіамін), B2 (рибофлавін), C (аскорбінова кислота), D (кальциферол) та ін. Хоча сам Функ не ізолював більшість з них, його теоретична модель стала наріжним каменем у вивченні цих сполук і вплинула на ціле покоління дослідників у галузі біохімії та медицини.
Функ також виступав за те, щоб вітаміни стали частиною державної політики охорони здоров’я — у шкільному харчуванні, в армії, у системі запобігання масовим захворюванням. Він розробляв спеціальні вітамінні препарати й харчові добавки, які використовували під час Другої світової війни для підтримки здоров’я солдатів. Попри значний внесок у науку, Казімєж Функ так і не отримав Нобелівської премії — хоча його кандидатуру висували чотири рази.
Спадщина
У 21 столітті важко уявити сучасну медицину, фармацію чи дієтологію без концепції вітамінів. Вони стали основою профілактики та лікування десятків захворювань, а також — частиною повсякденного життя: від вітамінізованих продуктів і дитячих добавок до комплексів для спортсменів чи людей похилого віку. Але все почалося з наполегливості й наукової інтуїції Казімєжа Функа — вченого, який зміг побачити велике у малому.
Його спадщина — не лише термін “вітамін” і не лише відкриття, що врятували мільйони життів. Це ще й новий підхід до розуміння здоров’я, де організм розглядається як складна система, яка потребує точного біохімічного балансу. Функ довів, що мікроелементи, яких майже неможливо виявити неозброєним оком, можуть бути ключовими у збереженні життя і працездатності людини. Окрім вітамінів, його праці заклали основу для розвитку таких напрямів, як ендокринологія, метаболічна біохімія, клінічна нутриціологія та харчова безпека.
Помер Функ 20 листопада 1967 року у Нью-Йорку, але науковий і гуманітарний масштаб його особистості досі викликає захоплення. У світі, що дедалі більше потребує доказової медицини, точного аналізу і глибокого розуміння процесів, праці Казімєжа Функа є джерелом натхнення і дороговказом для майбутніх поколінь.
Також дізнавайтеся про видатного еколога з Чикаго – Вордер Клайд Аллі.
